Олександер Пушкiн: «Чи гепнусь я, дрючком продертий...»

Вот так «У лукоморья дуб зеленый» звучит на «мове»

Край лукомор'я дуб росте зелений;
Та золотий ланцюг повився навкруги:
Щодня, щоночі кіт навчений
По ланцюгу кружляє залюбки;
Іде праворуч – тихий спів заводить,
Ліворуч піде – казку повіда.
Дива небачені: там лісова людина бродить,
І спить русалка наче немовля;
Там по затьмарених стежинках
Відбилися сліди нечуваних страхіть;
В сирому лісі там хатинка на курячих ніжках
Без вікон, без дверей стоїть;
В примарах там ліси й долини;
А на світанні хвиля лине
На берег дикий між піщаних гір,
Під тридцять козаків завзятих
Сухими з хвиль виходять як брати,
Та ще й дозорець їх морський;
А юний принц неначе мимохідь
Полонить грізного царя; щоб потім вбить
А іншим разом серед хмар перед народом
Через ліси, через моря
Чаклун несе богатиря;
Ніхто не знає скільки часу
В темниці там царівна плаче,
І поки там царівна тужить,
Лише облізлий старий вовк їй вірно служить;
Коли розступляться ліса і світ гудить,
Тоді за мить з Ягою ступа пролетить;
А що там під землею? О-о-о!
Там вурдалак Кощій над златом чахне;
Москальский дух… Там Руссю пахне!
І я там був, і мед та піво пив;
Край моря бачив дуб зелений;
Під ним сидів, та кіт навчений
Насцяв мені на светру, гад.
Але своїх казок мене навчив.
Одну згадав я, добрі люди,
Нехай для вас ця казка буде…

А вот это первая глава из Евгения Онегина. Опять же на «мове».

Мій дядько чесний без догани,
Коли не жартом занеміг,
Небожа змусив до пошани
І краще вигадать не міг,
Воно й для інших приклад гожий;
Але яка нудота, Боже,
При хворім день і ніч сидіть,
Не покидаючи й на мить!
Яке лукавство двоязике —
Напівживого розважать,
Йому подушки поправлять,
Журливо подавати ліки,
Зітхать і думку берегти:
"Коли ж візьмуть тебе чорти!"

А вот так звучат в украинском переводе строки:

Паду ли я, стрелой пронзенный,
Иль мимо пролетит она?

Чи гепнусь я, дрючком продертий,
Чи мимо прошпандьорить він?